Головна сторінка

Ласкаво просимо у Вікіджерела,

вільну бібліотеку!

Зараз у Вікіджерелах 526 373 сторінки, 137 022 книжок, творів, документів та інших текстів, 1917 авторів та авторок.

Календар

19 січня

1809 — народився Едгар Аллан По, американський письменник
1859 — народився Віктор Білібін, російський письменник-гуморист, драматург
1868 — народився Густав Майрінк, австрійський письменник, перекладач
1894 — народився Марко Терещенко, український режисер театру і кіно
1906 — побачив світ перший номер першого українського сатиричного журналу «Шершень»
1909 — помер Богдан Дідицький, український письменник, редактор, журналіст
1938 — розстріляний Степан Постернак, український бібліотекознавець, історик, педагог, філолог
1938 — розстріляний Микола Чернявський, український поет
1939 — у концтаборі ГУЛАГа помер Михайло Драй-Хмара, український поет, літературознавець, перекладач
1986 — помер Богдан Нижанківський, український галицький письменник

Вибрана проза

На волі. (Львів, 1921) Клим Поліщук
… Отаман обїхав ряди свого війська, оглянув зброю, всміхнувся і сказав: — Може послухаєте казки, так я розкажу? — Просимо!.. Просимо!.. — загуло в рядах. Отаман одїхав де-кілька кроків назад. Став лицем до свого війська і почав свою промову-казку: „Жив був такий Іван. Як вмірав його дбайливий батько, то залишив йому багато всякого добра. Іван жив собі так, як припало. Надбане батьком добро тліло в коморах, або розтягалося сусідами, але це Івана мало що турбувало. Люде на нього не звертали ніякої уваги і він навіть сам гаразд не знав — господар він, чи так собі щось… Але одного разу прийшло йому на думку заставити людей звернути на себе увагу. Спродав він чимало батьківського добра і справив собі з самого щирого золота не то корону, не то колпака. Було якесь урочисте свято. Він взяв собі свого золотого колпака і пішов до церкви. Йде собі гордо, а сам такий нужденний, обірваний, непоказний… Тільки — що голова його сяла на всю вулицю й викликала заздрість. „Дивіться, — казали люде, — як це він перемінив собі голову?! Тож був такий нікчемний!.. В такій шапці, чого доброго, навіть королі не ходять… Давайте заберем в нього цю шапку й поділимо між собою!“ — і накинулись на нього, як голодні собаки. Спочатку пробував був боронитися, але дарма… Звідусіль оточили його, навалилися гуртом і давай шарпати на всі боки. Одні рвуть до себе, а другі до себе, а в самих очі так світяться… Оступився Іван на бік, кинув колпака на дорогу і дивиться, що буде далі?.. Коли бачить, а ті, що напали на нього, вже самі перегризлися. В одного підбиті очі, в другого розбита голова, а треті так захехекались, перетомилися, що ледви дишуть. Підійшов він тоді до тину, виломав добру частоколину й давай молотити на ліво й на право. Довго ще вовтузились вони, але свою золоту шапку він таки повернув собі. Правда, що то вже не була шапка, а так щось золоте, з чого він всеж таки надіявся щось зробити. Повернувся до дому і сказав сам до себе: „Не буде по вашому, а по мойому. Як знищили мені золоту шапку, так я собі золотий вінок зроблю“… І зробив Іван золотого вінка, наклав його на голову і знов пішов до церкви. Дивилися люде на нього, заздрили йому, але вже нічого не казали і не думали нападати, бо в його руках була здоровенна частоколина“…

читати далі…

Вибрана поезія

Едгар Аллан По

Доля. (Львів, 1897)

Крук.

Поема.

В кінець змучений журбою,
Раз північною добою,
Я схилив ся, задрімав,
Над одним старинним твором,
Над забутим мисли взором,
Що велику славу мав.
Коли чую: стук роздав ся,
Стук роздав ся з двору мого…
Подорожний заблукав ся
Та прибивсь до двору мого,
Подорожний — більш нїчого.

Близько грудня се творилось.
Кругом пітьмою все крилось;
Меркло вугілля в печі.
Ждав я ранку, ждав я сьвіту:
Нї привіту, нї одвіту;
Занудив ся я ждучи…